Пішов на фронт добровольцем, служив у розвідці, отримав важке поранення при виконанні бойового завдання – усе це про колишнього військового з Кривого Рогу Юрія Копила. Зараз чоловік має третю групу інвалідності.

Про те, що найбільше закарбувалося у пам’яті про війну, й про життя після неї боєць розповів Суспільному напередодні Дня захисників і захисниць.

У 2014-у криворіжець Юрій Копил працював інженером на Інгулецькому гірничо-збагачувальному комбінаті. Вони з дружиною виростили двох доньок. На війну пішов добровольцем – так вирішив сам. Каже: був готовий до цього морально і фізично.

«Деякі зараз кажуть – туди пішли ті, хто нічого не зміг досягти у мирному житті. Пішли люди самі різні. І ось з нашого потоку чотири різних хлопці, які, по ідеї, в одній компанії ніколи б не були, – пішли саме вони», – розказує Юрій

З 2014-го до 2018-го Юрій був на фронті, удома на нього чекала родина – дружина, доньки та онука.

19 листопада 2018-го року, під час виконання бойового завдання у складі 131-го окремого розвідувального батальйону Юрій Копил підірвався на міні, дістав важке поранення. Після цього проходив тривалу реабілітацію, підтримували рідні та побратими. Раз на рік Юрій проходить медкомісію та підтверджує 3-ю групу інвалідності.

«Я знаю багато сімей ламалося – мені пощастило. Моя сім'я збереглася, жінка мене розуміє повністю. В мене робоча група, і в мене перекомісія щороку, і я витрачаю свій власний час. Ті два тижні, що дає держава учасникам бойових дій, в мене йдуть не на відпочинок, а на біготню по лікарях. Як це вирішити? Мабуть, що поки ніяк», – каже боєць.

Спогади про війну

На запитання – що найбільше закарбувалося у пам’яті з війни – Юрій розказує про одне зі звільнених сіл Донбасу й пригадує розмову п’ятирічної давнини.

«Якраз ми звільнили, а там хлопець був, йому років 15 було. Балакаю я з матір'ю хлопця. Питає: «Хотів би ти, щоб твої діти пішли воювати?». Кажу: ні, я б не хотів, щоб мої онуки пішли воювати», – розповідає він.

Зараз у родинному колі намагаються не торкатися тем, пов’язаних з війною, каже донька бійця Вікторія.

«Спогади – вони можуть бути болючими, зайвий раз йому доведеться це пережити, не насправді, а в уяві. Тому я такі теми намагаюся не порушувати», – ділиться вона.

"Борщ перетворився на льодяник"

Сам же Юрій каже: найчастіше, згадуючи про війну, старається думати не про бої.

«Найчастіше ми з хлопцями згадуємо не ті моменти, коли ми там стрибали від пострілів чи певний бій. А найчастіше згадуємо якісь побутові моменти», – каже Юрій, показуючи світлину, де він тримає рукою ложку із замерзлим борщем, схожим на морозиво.

«Холодильник працював з перевищенням свого ліміту, а ми сіли перекусити. Дістаємо борщ, а борщ перетворився на льодяник», – згадує він.

І додає: «Дуже часто питають: як там було? Я кажу: усе нормально».

Читайте також

"Один одному спину прикриємо". Історія односельчан, що разом несуть службу на Донбасі «Страшно було постійно»: історія добровольця з Хмельниччини

Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро

Джерело