Вдруге змушена була покинути рідний дім через війну харків’янка Гаяне Сейранова. Гаяне – вірменка за національністю, родом з Нагірного Карабаху. В дитинстві, під час карабаського конфлікту, з родиною виїхала з батьківщини до Харкова, вийшла заміж, виростила сина, останні роки будували будинок. Але через війну з сім’єю змушені були покинути місто й опинились в селі Пижівка Новоушицької тергромади.
Читайте новини у нашому ТелеграміГаяне Сейранова вимушено переїхала до Хмельниччини із рідного Харкова, де прожила більше тридцяти років. Жінка згадує: 24 лютого 2022 року прокинулась від сильного гуркоту за вікном, тоді і зрозуміла – почалась повномасштабна війна.
«Мені здалося, що це ранок і вже волочать здавати метал. Вискочила на вулицю, нікого не побачила, ніхто нічого не тягав. Потім заходжу, підіймаю телефон, бачу – початок п’ятої години. Так я зрозуміла, що нас почали бомбити», - каже жителька Харкова.
Їхати з Харкова вирішили на початку березня, коли по місту почалися авіаудари.
«Це було дуже страшно, тому що підіймалась хата разом з дахом. Тобто, підіймалась і опускалась ударною хвилею. Стало дуже страшно, тому що не розуміли, куди потрапить бомба», - говорить Гаяне.
Із Харкова родина Гаяне їхала три з половиною доби – планували на Львівщину, куди прямувала їхня пасажирка з дитиною. Тоді, згадує жінка, коли доїхали до Хмельницького, до Львова їхати передумала.
«Я чомусь вирішила їхати в іншому напрямку. Я просто кажу чоловіку: «Відкрий карту, ми будемо дивитися, куди їдемо»», - розповідає жінка.
Коли заїхали до Нової Ушиці, проїжджали біля місцевої церкви і Гаяне захотіла зайти й помолитися за рідних, що залишились в Харкові.
«В натовпі людей, під час служби, підійшла жінка, звуть її Надія. Вона запропонувала води попити, допомогу, запитала чи ми чогось потребуємо. Знайшла нам відразу в Новій Ушиці нічліг, де зупинитися, в гуртожитку», - каже Гаяне.
Наступного дня родині знайшли будинок в селі Пижівка, за тридцять кілометрів від Нової Ушиці. За словами переселенки, їх господиня попередила, що будинок без зручностей, але родина, що втекла від війни, була рада всьому.
«Зручності - це останнє, про що можна думати. Завжди можна помитися в тазику. Нічого страшного. Аби мир був на землі», - говорить жителька Харкова.
Зі слів Гаяне, в перший день до них з допомогою почали приходити з усього села – приносили овочі, консервацію, продуктів було так багато, що потім вже просила не нести. За два місяці перебування родина встигла подружитися з місцевими, допомагають людям на городах та по господарству. Переселенка каже: «зараз найбільша мрія – це побачити рідних в Харкові».
Читайте також «Все буде добре, Хмельницький» Переселенці з Маріуполя провели перший коворкінг. «Не таких перших ночей я бажала своїй дитині». Киянка розповіла, як у Хмельницькому народжувала під звуки сирени. Джерело
