Місто Буча сильно постраждало від окупації росіян. Вони розстрілювали людей, ґвалтували, нищили та мародерили будинки. Коли місто вдалося звільнити, весь світ жахнувся. Лікар Антон Довгопол, який рятував людей під час окупації в Бучі, каже, що не має пояснення ситуації, яка сталася, і не розуміє, чи росіяни взагалі можуть називатися людьми.

Злочини, скоєні збройними силами Росії під час повномасштабної війни в березні 2022 року у Бучі, увійшли в історію як геноцид або Бучанська трагедія. Тоді загинуло понад 420 жителів міста, а українська влада звернулась до Міжнародного кримінального суду з проханням розслідувати ці події, пише 24 канал.

Про страшні дні, що супроводжувалося викраденнями, тортурами, зґвалтуваннями, у тому числі дітей, та мародерством в “Інтерв’ю24” розповів Антон Довгопол – директор КНП “Ірпінська центральна міська лікарня”, депутат Ірпінської міської ради та заслужений лікар України. Він, разом з іншими лікарями, опинився в окупації, рятувала людей і хоронив їх.

Для Антона Довгопола війна розпочалася о 5 ранку, коли його, як депутата Ірпінської міської ради викликав міський голова разом з іншими представниками влади регіону на позачергову сесію. Там вони і дізналися про масштабне вторгнення Росії на територію України.

Звичайно, на той момент я не усвідомлював, що це, як з цим жити, що робити. Але, як керівник з досвідом, я розумів, що мій напрямок – медицина. І ми повинні забезпечити надання медичної допомоги всім мешканцям наших та сусідніх громад на територіях, де є наші медичні заклади. А в нашому випадку – це Ворзель, Буча, Ірпінь,– розповів чоловік.

За його словами, КНП “Ірпінською центральною міською лікарнею” з перших днів війни, враховуючи розгалуженість бази, залишився керувати Євген Левківський. Разом з ним працювали як і його лікарі сімейної медицини, так і лікарі стаціонарної допомоги.

Антон Довгопол своєю чергою прийняв керівництво багатопрофільного стаціонару у Бучі та над пологовим будинком, який розміщений у Ворзелі. Він розповів, що перша проблема, з якою зіштовхнулися лікарі, – це комунікація між закладами. Адже всю критичну інфраструктуру регіону почали знищувати окупанти в першу чергу. Зокрема, перекривали дороги та знищували вишки радіозв’язку.

Тому, перший складний процес – це була комунікація. І на той момент я був дуже задоволений тим рішенням, що ми розділили функціонал. І його мета полягала в тому, що заклад повинен мати можливість надати допомогу як вагітній жінці, як звичайному мешканцю, так і пораненому солдату, який звернувся за допомогою,– зазначив він.

У Бучі війна та обстріли почалися з 24 лютого. Гостомель – селище-герой, яке в першу чергу прийняло удар. Зокрема, перших поранених в медзаклад Бучі почали привозити 24 лютого з аеропорту “Антонов. Це були пожежники, які брали участь в гасінні вогню на Гостомельському аеродромі.

Вже на другий-третій день війни в регіоні почали відбуватися сутички між диверсійно-розвідувальними групами, територіальною обороною та ЗСУ. Тому лікарі отримували поранених військовослужбовців Збройних сил України. Також вже почали поступати поранені мешканці, які отримали травми внаслідок вибухів, пожеж та кульових поранень.

За словами лікаря, заклад був повністю забезпечений кров’ю. Також він мав всі необхідні ресурси для того, щоб мати змогу надавати допомогу. З четвертого дня медики зіштовхнулися з тим, що важлива інфраструктура міста була пошкоджена. Лікарня залишилася без світла, води та водовідведення.

Дуже пощастило, що було накопичено достатньо резервів дизпалива, що були дизель-генератори і компанія, яка ставила їх під обстрілами. Ми мали свої генератори, але ми не розуміли, наскільки цей процес буде затягуватися. У поліклініці був встановлений 110 кВт генератор, в стаціонарі був встановлений 260 кВт генератор, в пологовому – 50 кВт. Були і свої, але вони менші,– розповів лікар.

У лікарню зверталися і російські солдати

Основна мета полягала в тому, щоб повністю забезпечити роботу закладу. Адже це реально рятувало людей. Якщо немає світла, глохне дизель-генератор, чи закінчується в ньому пальне, то протягом 30 хвилин можна отримати 57 трупів. Це ті пацієнти, які залишилися в закладі та на той момент лікували COVID-19. Також були і поранені.

Протягом цього часу, коли проходили бої на території Бучі, заклад надав допомогу близько 200 людям з пораненнями різного типу. Було проведено близько 80 операцій і проліковано близько 18 військових, які також були з пораненнями.

Дякую колективу, що вони всі вижили, що вони професійно та вчасно надали цю допомогу. Також у заклад зверталися російські солдати. Але вони зверталися не самостійно, їх доставляли мешканці. Аналізуючи цю ситуацію, я думаю, що це були колаборанти, які привозили диверсійно-розвідувальні групи росіян, які зазнали ушкоджень та поранень внаслідок бойових дій з нашими ЗСУ,– розповів Довгопол.

Перші три росіяни, які давали пресконференцію в Україні, – це були росіяни з медзакладу в Бучі. Їх лікарі також евакуювали через спецслужби і потім передавали у Київ. За словами Довгопола, допомогу російським солдатам також надавали, бо працює “Женевська конвенція”.

Ми лікарі, є закони війни. Але якщо ми дотримувалися правил Женевської конвенції, то для росіян це був просто нуль. Як в процесі ви побачили на прикладі цього корпусу, де є пряме влучення. Так і в Бучі вони стріляли з автоматів по території лікарні,– сказав він.

Медичний заклад був постійно під загрозою прямих влучань, бо сусідні будинки за адресою Буча Польова, 19 були пошкоджені. І постійно була загроза життю як і для медиків, персоналу, так і для пацієнтів.

Довгопол пригадав, що перше серйозне знайомство з російськими окупантами відбулося 4 березня. За день до цього прозвучала заява, що Буча звільнена. Але насправді протягом ночі відбулися бої і ЗСУ змушені були відступити на лінію оборони до Ірпеня. А Буча, Ворзель, Гостомель були взяті в кільце. І тоді логістики та сполучення з іншими регіонами вже не було.

Буча і ми, лікарі, опинилися в окупації, починаючи з 4 березня. І тоді відбулося перше “знайомство”. Не в сенсі, що ми з ними дружили, а вони прийшли в заклад. Вони почали шукати представників російського світу в цьому закладі та наших поранених захисників,– додав він.

Однак, напередодні – 1 – 2 березня було прийняте адміністративне рішення. Представників ТрО та ЗСУ евакуювали у військовий шпиталь в Ірпені. На момент, коли росіяни зайшли у медзаклад, там налічувалося 180 пацієнтів та 150 людей персоналу.

“Хто це, хто вони, що це за люди і чи взагалі люди?”: лікар шокований поведінкою росіян

Вони зайшли озброєні, повністю взяли в оточення медичний заклад, виставили бронетехніку. І почали шукати свій російський світ, аргументуючи це тим, що “ми прийшли вас рятувати”.

Зрозуміло, що, крім того, що вони нам нашкодили, та того жаху, який вони заподіяли для нашої держави, нічого корисного від цього не було. Від ситуації, яка сталася, в мене взагалі немає пояснення, хто це, хто вони, що це за люди та чи взагалі це люди? Ті звірства я бачив особисто – розстріли людей на вулицях, постріли в голови, тіла, які валялися вулицями, які лежали просто на дорозі, на відкритому просторі,– розповів лікар.

За словами Довгопола, жахіття було і в тому, що з моменту окупації до 10 березня лікарям навіть не давали хоронити людей. Російські окупанти повністю забороняли підходити до тіл.

З моменту, як вони зайшли, я повинен був кожен день приходити на блокпост з піднятими руками, розповідати про ситуацію у лікарні та інше. Наприклад, як ми працюємо, чи надаємо ми допомогу, що ми робимо. Мені пояснювали: “Якщо ви не приходите на відмітку, то ви ставите під загрозу весь колектив, пацієнтів”,– додав чоловік.

Однак, єдине, про що лікарі тоді думали, – це про те, що треба утримати, надавати допомогу, дочекатися евакуації, щоб неушкодженим вивезти персонал та пацієнтів. 7 березня почалися коридори евакуації, які були організовані за домовленістю. Антон Довгопол зазначив, що звичайно, вони також скористалися цією можливістю і по-максимуму намагалися відправляти пацієнтів і медичний персонал.

Лікарня інфраструктурно була зруйнована, води і світла не було. І ми розуміли, що 20 операцій за день, як раніше, ми вже не зробимо. Утримувати для цього 20 хірургів нам не потрібно. Тому, на період 10 березня з закладу були евакуйовані всі пацієнти, основна частина персоналу. Залишався виключно той кістяк, який був необхідний мені, щоб надати будь-яку медичну допомогу за необхідності, починаючи від пологів, закінчуючи будь-якою операцією,– розповів лікар.

Бачив, як тварини їдять людей, – про масові поховання в Бучі

10 березня російські окупанти дозволили поховати перших загиблих, які були на території Бучі. На той момент в патологічному відділенні медзакладу вже було 67 тіл. Вони розділялися на три категорії:

люди, які померли в процесі окупації та які були госпіталізовані в заклад; люди, які померли внаслідок поранень, несумісних з життям; люди, які були застрелені навколо лікарні та яких вдалося забрати з вулиць для того, щоб їх не їли тварини.

Я також особисто все бачив, як тварини їдять людей. Але ми робили все, що могли. Звичайно, постало питання, де ховати людей і як це зробити. Тоді вирішили зробити це на території церкви в Бучі на вулиці Богдана Хмельницького. Зі мною були мої лікарі, представники комунальної сфери – Сергій Масіпака, Сергій Капличний. Нам вдалося завезти трактор. Ми знайшли тракториста, який викопав нам цю яму,– пригадав чоловік.

За с

Джерело