Віолетта Дресвяннікова понад місяць тому приїхала із Маріуполя до Запоріжжя. Вона евакуювалася разом з мамою, татом, бабусею та дідусем 3 квітня. Наразі дівчина проживає у гуртожитку та знайшла роботу.

Своєю історією Віолетта поділилася із Суспільним.

Початок війни

Звістка про повномасштабне вторгнення Росії на територію України для жительки Маріуполя Віолетти Дресвяннікової була неочікуваною. Вона каже: події розвивалися швидко: через 5 днів у Маріуполі відімкнули світло, потім воду, а згодом газопостачання.

"Саме в Маріуполі війна почалася від такого нам звичного обстрілу Східного району. Взагалі для нас вибухи "Градів" та обстріли вже були не нові, ми знали, що це таке, і думали, що насправді все цим і скінчиться. Але згодом все почалося більш масштабне. Найстрашнішим було, коли снаряд влучив таким чином, що врятувати людей, які знаходилися на найвищих поверхах було неможливо, тобто люди просто залишились у вогні самі", — розповідає Віолетта.

Виїзд із Маріуполя

Дівчина каже, що досить довго вона та її родина не хотіли виїжджати із Маріуполя:

"Вирішальним етапом стало, коли вже бойові дії підтягнулися до центрального району, коли влучили у будівлю торгового центру, який знаходиться поряд із моїм будинком, – 500 метрів, десь так. І, звісно, вже тато сказав, що все ми збираємося та їдемо. Не було, так, якоїсь евакуації загальної, тобто кожен на власний страх, на власний ризик відправлявся власним ходом. Зламалася одна з машин, і нам довелося заночувати в полі, перед російським блокпостом і, звісно, це таке було дуже стресово, адже ти розумієш, що вони можуть подумати будь-що і зробити можуть будь-що".

Адаптація в Запоріжжі

За словами Віолетти, у Запоріжжі її родина перші два тижні звикала до нового життя.

"По-перше, ми усі намагалися згадати, як користуватися телефоном, адже ось ці декілька місяців без зв’язку, без світла... вже думаєш так: "Нащо взагалі то потрібно? Так, що я можу подзвонити будь-куди". Це такі нові емоції, відчуття. Коли ми пробули у Запоріжжі десь більше 2-х тижнів, зрозуміли, що потрібно виходити на роботу".

Віолетта влаштувалася на роботу у центр підтримки переселенців "Я Маріуполь". Вона надає юридичні послуги та консультує переселенців. Каже, найчастіше маріупольці звертаються за відновленням трудових книжок та компенсацією за зруйноване житло. А також діляться своїми історіями.

"Найбільше запам’ятовуються, звісно, страшні речі, які важко не те, що пережити, а навіть уявити. Коли матері втрачають своїх дітей маленьких на війні, коли розповідають, як їхали під обстрілами. Звісно, з власного пережитого досвіду мені легше зрозуміти людей, які приходять до нас", — зазначає вона.

Віолетта нині продовжує навчатися на магістратурі (дистанційно) у Маріупольському державному університеті, що переїхав до Києва. Вона вивчає правознавство. Дівчина каже, що після перемоги України сподівається повернутися до рідного Маріуполя.

Читайте також: До Запоріжжя прибула колонна з евакуйованими маріупольцями та мешканцями області

Плаче вночі та постійно ходить із наплічником. Як почувається Аліса з Маріуполя, яку окупанти розлучили із мамою

Підписуйтеся на Суспільне Запоріжжя у Viber або в Telegram