До Дня будівельника в краєзнавчому музеї Городка (Хмельницька обл.) відкрили виставку старовинної цегли та черепиці. Звичайна цеглина може розповісти багато цікавого. Особливо, якщо вона з клеймом виробника.
Найдавніша з представлених на виставці цеглин датується приблизно 1532 роком. Це специфічна цеглина-пальцівка. Дата досить точна, бо до музею вона потрапила під час реконструкції ренесансної синагоги в сусідньому Сатанові, яку було зведено зазначеного року.
У музеї можна побачити й «пальцівку» знайдену у 2021 році при розкопках на місцевому замчищі. Але про її датування говорити складно. Вірогідно, вона молодша сатанівської і належить до XVII століття.
Найдавніші з цеглин, що позначені клеймами, датуються 1836-1840 роками. Всі вони виготовлені в цегельні тодішнього дідича (власника) Городка – генерала від кавалерії барона Фрідріха Каспара фон Гейсмара. «Гейсмарівська» цегла позначалася клеймами «БГ 1836» (1839, 1840). Архаїчні клейма опуклі. Їх вирізали на дерев’яних дощечках. Відповідно, вони були недовговічні, тому музей має дуже багато різновидів.
«Добре видно, що майстри, які вирізали клейма, були абсолютно неграмотними, – каже заступник начальника відділу культури, національностей, релігій та туризму Городоцької міської ради кандидат історичних наук Сергій Щур. – Наприклад, на всіх «гейсмарівських» клеймах 1840 року бачимо перевернуту догори дригом четвірку. Не виключено, що клейма 1839 року з дзеркально оберненою цифрою «9», насправді є різновидом найпоширенішої гейсмарівської цегли 1836 року, лише шістка тут перевернута».
Найунікальніша городоцька цеглина теж пов’язана з бароном Гейсмаром.
«В збірці нашого музей мамо унікальне «псевдоклеймо», – хвалиться співробітник музею Павло Залуцький. – Такі зустрічаються вкрай рідко. І мова тут не про наш Городок, а про Україну загалом. Вірогідно, дощечка з клеймом якось зламалася, а нову ще не виготовили. Тому невідомий робітник, не мудрствуючи лукаво, видряпав хворостинкою на мокрій глині зображення, скопійоване зі зламаної дощечки для клеймлення – дзеркально відображене «БГ 1940». Такі продряпані копії клейм є унікальними».
В Сатанові діяла цегельня, що належала графині Климентині Тишкевич, уродженій Потоцькій (1856-1921) Її продукція позначене літерами «КТ». З продукцією сатанівської цегельно-черепичної фабрики графині Климентини Тишекевич пов'язаний один з унікальних експонатів виставки.
«Профільована квадратна черепиця «марсельського типу» набула широкої популярності з другої половини ХІХ ст., зазвичай виготовлялася з клеймами, часом досить високохудожніми. А от пласка архаїчна черепиця типу «бобровий хвіст» робилася без усіляких позначок. Принаймні, в Україні такі невідомі взагалі! Зате в Сатанові знайдено одразу чотири різновиди клейм – «К.Т.», «К.Т. 1», «куряча лапка» та ще одна позначка у вигляді чи то стрілочки, чи то стилізованого зображення буряка, чи то взагалі НЛО або космічного супутника (зазначимо, що версія з супутником для кінця ХІХ ст. – дещо малоймовірна). В музеї можна побачити клейма «КТ» та «курячу лапку». Справжня цегельна куряча лапка, до речі, в музеї теж представлена», – йдеться в повідомленні.
Сира, щойно відформована, цегла перед випалом певний час сохла на сонечку. По ній ходила різноманітна фауна залишаючи по собі сліди. На виставці представлено цеглу зі слідами курки, котика, великого пса та зовсім маленького цуценятка, а також чогось парнокопитного. У цілому ж на виставці є понад півсотні різноманітних будівельних клейм що охоплюють період від першої половини ХІХ до першої половини ХХ ст.
«Вогнетривка цегла з клеймами типу «London» відома на теренах чи не усієї європейської частини колишньої Російської імперії. Насправді до столиці Туманного Альбіону їх виробники не мали жодного відношення. Всю «англійську» цеглу штампували на Волині (там є великі родовища шамотної глини, дуже доброї для виробництва вогнетривкої цегли), а назву «L» ставили для солідності та приваблення покупця. При чому у більшості випадків виробники з латиницею не дружили. Зокрема, на виставці можна побачити клеймо з безглуздим написом «LOНDЛ» – таким собі аналогом дореволюційного «abbabas», – кажуть музейники.
