Тиждень тому син вперше не привітав її з днем народження. Однак скоро він зробить їй найдорожчий подарунок – повернеться додому з полону, сподівається жителька села Худяки Лариса Короп.

Нині родичі полонених готові об'єднуватися і кричати на весь світ, аби їхніх рідних звільнили, розповіла вона Суспільному.

Жінка живе без звісток про сина 167 днів. Військовослужбовець Збройних Сил, командир Юрій Короп зі своїм взводом захищав Маріуполь. У середині квітня потрапив у полон. Відтоді від нього жодного повідомлення.

На фотографії було море

Юрій учився у Львівській академії сухопутних військ, мав юридичну освіту. Брав участь в АТО. Про життєвий вибір сина пані Ларисі нині нагадує іграшковий солдатик, який стоїть на столі в його кімнаті у батьківському домі.

"Цей солдатик там завжди стояв, ще з його дитинства. Вже не пам'ятаю звідки він взявся – хтось подарував чи купили. Але він — як талісман".

Востаннє у своїй кімнаті Юрій був півтора року тому, коли приїхав у відпустку.

"На Новий рік він збирався до нас. Але в нього не вийшло. Сказав, що вони їдуть на полігон. Ми йому ще купили тоді берці, відправили посилку", – розповіла пані Лариса.

Де саме знаходиться, додала вона, син не розповідав:

"Говорив, що вони на тренувальній базі, «Не хвилюйся», «Все добре», «Все чудово». Але я все відчувала, знала, що він не там. Кажу йому: «Ти мені кажи правду». Десь під кінець січня він мені прислав одну фотографію, там було море, кораблі, порт. Я зрозуміла, що це був Маріуполь або Бердянськ. Він сказав, що не напише де це, бо не можна вказувати".

20 лютого, розповіла жінка, там, де перебував син, почалося сильне загострення бойових дій, були сильні обстріли.

"У середу, 23 лютого, увечері він почав нам телефонувати, бити на сполох. Мабуть, йому не можна було розповідати, що це вже буде війна, але він сказав нам видалити всюди всі його номери або записати їх під іншим іменем. Залишили лише один із месенджерів, де можна було безпечно спілкуватися. Я його підписала «Кровинка». Бо він моя кровинка".

Сестрі, яка була в Києві, Юрій теж зателефонував.

"Сказав, що треба швидко виїжджати. Ми не могли зрозуміти до чого це все. Він нам цілий вечір писав, що треба все видалити і поприховувати всі його фото", – пояснила пані Лариса.

"Ма, не плач – все буде добре!"

Ніч на 24 лютого була для пані Лариси тривожною:

"Я дуже погано спала і прокинулась якраз перед тим, як усе почалося – без будильника. Дочка мені телефонувала, то ще потім питала, чому я відразу трубку взяла. Питає: «Ти вже знала?». Кажу: «Ні, я не знала, але не спала, якесь було відчуття». І тільки вона подзвонила, я зрозуміла, що сталося щось жахливе".

Син, розповіла жінка, і тоді не хотів говорити, де знаходиться:

"Десь у період із 26 по 28 лютого він мені зателефонував. Сказав: «Ма, я живий у нас усе згоріло». Він дихав важко, як після бою. Я думаю, що йому просто хотілося почути мій голос. Потім він сказав, що піде збирати своїх хлопців, дивитися чи вони там хоч живі. Я тоді не знала де він і що відбувається".

Повідомлення були тільки вночі. Увесь час, зі слів пані Лариси, вона жила від SMS до SMS. Найчастіше вони приходили о першій-другій годині ночі.

"Там у месенджері зелена крапочка загорялася коли він був у мережі, я цього чекала. Як тільки вона загориться – значить він живий і значить він щось напише. Писав: «Привіт, я живий, все нормально, все буде добре, не хвилюйся, як ви?». Уже під кінець лютого я йому написала: «Я тебе прошу, скажи де ти. Бо такий час я повинна знати, де тебе шукати». Тоді він мені сказав, що в Маріуполі".

Пізніше розповів, що війну вони з побратимами зустріли у Волновасі. Потім їх приєднали до 36 бригади. Так і потрапили в Маріуполь.

Від сина, додала жінка, дізнавалася про жахи війни:

"Війна іде за кожен квартал, за кожну вулицю. Каже: «Тут пекло, тут скрізь трупи росіян валяються. Свої ж їх не забирають, а тих, що поранені, танками переїжджають, щоб не забирати. Ма, не плач – все буде добре! Перемога буде сто відсотків»".

Під кінець було важко з водою і їжею, але син ніколи не жалівся, зазначила пані Лариса.

"Я ж як мати, питала чи хоч їв щось, а він: «Ма, не починай, все у нас є», – розповіла вона.

Під кінець березня — на початку квітня спілкування практично не було, додала жінка:

"Десь із середини березня почав писати «Я вас люблю, все буде добре». Так наче прощався. На всі питання не відповідав. Лише раз сказав, що немає там ніякої води, нирки болять. Сестрі він більше розповідав, а мене оберігав".

"Листи писали під диктовку"

Останнє повідомлення від Юрія, яким поділилася пані Лариса – від 12 квітня. Тоді син сказав, що їхній підрозділ потрапив під обстріл.

"Я почала йому писати, але він не виходив і не виходив на зв'язок. Відкрила інтернет і побачила відео морпіхів. Вони казали, що не здалися і тримали оборону до кінця. І на задньому плані я почула голос сина. Там були такі слова: «В семь часов нас будут бомбить». Це була п'ята ранку. Я почала йому писати, але він не виходив на зв'язок", – розповіла вона.

Удень побачила коментар під тим відео, що морпіхи в полоні:

"Я знайшла ту, хто написав це. Вона відповіла, що там її брат і що вони здалися в полон. Але о десятій годині мій син ще вийшов на зв'язок. Казав, що вони не здалися, але виходу немає. А о другій дня зателефонував і попрощався", – розповіла пані Лариса.

Про те, що син потрапив у полон, дізналася за три дні після цього. Юрій писав з невідомого номера.

"Я знаю, що це він, бо у нас було кодове слово. Там було те слово", – зазначила жінка.

Відтоді – ні звістки. Куди бігти і що робити рідні полонених тоді достеменно не знали. Телефонували до командира частини, отримали сповіщення з військкомату, що він у полоні. Писали і давали дані сина, всюди куди можна, розповіла жінка, однак тоді їх просили не робити розголосу, щоб не нашкодити. Нині ж, переконана вона, мовчати вже не можна.

Суцільне чекання, дзвінки до штабів, листування з такими ж рідними полонених, як і сама – так тепер живе пані Лариса.

"У кінці липня з Червоного Хреста прийшло підтвердження, що він дійсно у полоні. У серпні були листи від полонених, але нам лист не прийшов. Нам інші батьки пересилали фото цих листів, у них було практично одне й те ж: «Все добре, нас годують». В одному з них було таке: «Мама, ти пам'ятаєш, як ми писали диктант?» Тобто дали зрозуміти, що це писалося під диктовку. Ці листи писали ще в кінці травня — початку червня", – розповіла жінка.

Цілу ніч чекала списків

Вогник надії з’явився увечері 21 вересня, коли почався обмін військовополоненими, які захищали Маріуполь. Сподівалися побачити рідне прізвище у списку звільнених бранців, зазначила пані Лариса.

"Я цілу ніч чекала списків", – розповіла вона.

Тоді звільнили 215 українських військових. Втім, командира взводу Юрія Коропа там не було.

"Це дуже боляче, я не можу це передати", – зазначила жінка.

Тепер, вони, рідні військовополонених захисників Маріуполя, стукатимуть в усі двері, аби їхніх синів, чоловіків та братів звільнили. А поки для неї підтримка – це щоденна дорога до худяківського дитсадка, де працює завідувачкою, та розмови з колегами:

"Між людьми якось легше. А як тільки приходжу додому, мені дуже погано, особливо вночі".

З першого дня підтримувала колегу психологиня дитсадка Олександра.

"Ми всі чекаємо, коли повернеться її син. Можливо, не завжди вміємо це сказати і не завжди говоримо. Бо ми не переживали такого. У мене є родичі, які б були в окупації, я за них переживала, але хоч знала, що з ними, був зв'язок. А найстрашніше – це невідомість, коли не знаєш, що з дитиною, де вона. Молимося і сподіваємося, що Лариса Володимирівна обніме свою кровиночку", – зазначила жінка.

Про сина і його побратимів Лариса Короп каже "наша десятка":

"Бо вони вже як рідні мені – і ці діти, і ці мами".

Тиждень тому в Лариси Короп був день народження. Вперше син не привітав. З її слів, не хотіла поздоровлень і від знайомих. Все ж, вони подарували квіти.

Втім, пані Лариса чекає, що найдорожчий її подарунок приїде додому найскоріше.

Що відомо 21 вересня Україна повернула з російського полону захисників Маріуполя, зокрема військових "Азову". Обмін відбувся у Чернігівській області. Загалом з російського полону звільнили 215 військових. З них 108 — бійці "Азову". Також звільнили 10 іноземців, які воювали на боці ЗСУ, серед яких громадяни США, Британії, Марокко, Швеції, Хорватії — вони повернулись за посередництва Саудівської Аравії. В обмін на 200 українських захисників Україна передала Віктора Медведчука. За словами голова ГУР Міноборони України Кирило Буданов, екснардеп від "ОПЗЖ" Віктор Медведчук був потрібен ФСБ, бо через нього йшло фінансування агентів РФ в Україні. До обміну, крім України, були долучені Польща, Саудівська Аравія, Туреччина.

Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України

Дивіться нас на YouTube: найцікавіші новини Черкащини та України

Читайте також Нагородили посмертно: рідним двох загиблих військовослужбовців з Черкащини вручили ордени Рятували сімох дітей від війни: на Черкащину переїхав будинок сімейного типу "Жах війни й одночасно промінь надії": у черкаській галереї презентували виставку "Сьомий"

Джерело