Близько семи років знадобилося колишньому заступнику директора Рівненської дирекції залізничних перевезень Миколі Голіку, щоб довести, що він не хабарник. Його уже більше чотирьох років немає в живих, проте справа про хабар у коробці з-під дорогого коньяку завершилася лише в червні цього року.

Все почалося у вересні 2015 року. Тоді в кабінет в.о. директора Рівненської дирекції залізничних перевезень зайшов 26-річний іноземець — приніс раптом коньяк у коробці й поставив на шафу. А одразу за ним у кабінет залізничника зайшли правоохоронці, які почали обшук. У результаті на дні коробки з коньяком, що стояла на шафі, знайшли 1000 доларів міченими купюрами. Тоді міліція повідомила, що викрила хабарника, який «вимагав гроші за надання для перевезення чотирьох порожніх вантажних вагонів».

Під час розгляду цієї справи у Рівненському міському суді стало відомо й про того, хто давав хабар. Ним виявився Айдим з Узбекистану. Перебуваючи в Рівному, він знайомився з місцевими жінками в Інтернеті, щедро пригощав їх алкоголем, а потім, прихопивши мобільні телефони, гроші, золоті вироби, втікав. Втім, не лише спокушав жінок, а й обкрадав орендовані квартири у Рівному — виносив усю техніку з квартир та здавав у ломбард. За це його затримували та судили.

Микола Голік помер від онкозахворювання у 2018 році. Однак після його смерті рідні вирішили продовжити розгляд справи у суді. Рішення про невинуватість Миколи Голіка суддя міського суду Рівного Наталя Діонісьєва ухвалила у червні цього року.

Анатолій Перетятко, адвокат:

— За більш як два тижні до того, що правоохоронці назвали дачею хабара, до кабінету мого підзахисного навідався іноземець. І почав говорити, що планує придбати в лісгоспі в Клевані дубові дошки. Для перевезення їх за кордон хотів орендувати вагони. Голік проконсультував його, як це зробити. Іноземця цікавило, скільки це коштуватиме. Коли дізнався приблизну суму, а на той момент це було близько 24–25 тисяч гривень, то пішов готувати документи, щоб занести їх у бухгалтерію дирекції залізничних перевезень для укладення договору. Одним з важливих документів мало бути підтвердження з лісництва, що він справді придбав дошки. Хоч насправді ніяких ділових відносин ні з лісництвом у Клевані, ні з іншими лісництвами на Рівненщині узбек не мав. Оскільки надання в оренду вагонів — це послуга, то й сама залізниця була зацікавлена в її наданні.

Одразу після отримання консультації від залізниці іноземець пішов до поліції й написав заяву, що з нього вимагають гроші. Узбек розмову з Голіком самовільно записав на диктофон. Іноземець отримав у СБУ мічені купюри, які намагався вручити Голіку. Неодноразово приходив до кабінету залізничника, але ніяк не міг вручити мічені долари, бо в нього їх не вимагали. Дійшло навіть до того, що правоохоронцям довелося ще раз мітити купюри… Так, в один з днів іноземець несподівано зайшов до кабінету Голіка зі словами: «Я приніс вам коньяк як домовлялися». На це Голік махнув рукою та показав поставити на шафу, бо якраз в той момент говорив по телефону. Після цього до залізничника зайшли представники різних правоохоронних органів.

Це уже пізніше з’ясувалося, що той, хто приносив хабар, був неодноразово судимий. В тому числі й за шахрайство. Більше того, іноземець не був підприємцем. Компанія, на яку посилався, п’ять років узагалі не проводила жодної діяльності. І мала право лише на роздрібну торгівлю продуктами. На інші види діяльності, зокрема на торгівлю деревиною, у неї дозволу не було.

Під час досудового слідства у цій справі взагалі дійшло до абсурду. Узбек став вимагати хабар з мого підзахисного — мовляв, за 5 тисяч доларів змінить свої покази. Про це я інформував правоохоронців письмово. Узагалі за сім років іноземця ні разу не допитали в суді, бо прокурор не спромігся його викликати. Хоч той був головною фігурою, на якій трималася ця справа. В результаті суддя повністю виправдала Миколу Голіка. Адже той ніякого хабара ні в кого не вимагав. Все це була провокація та недолуга постановка.

Джерело