Українські військові до останнього моменту не знали, куди їх везуть окупанти

Визволений із російського полону старший сержант 36 ОБрМП ЗСУ Михайло Діанов розповів, як окупанти везли захисників Маріуполя на обмін.

В інтерв’ю Front 18 боєць детально відтворив свій шлях від колонії в Оленівці до білоруського кордону з Чернігівською областю, де військові нарешті опинилися на свободі.

"5 канал" цитує частину з цього інтерв’ю. Далі – пряма мова Михайла Діанова:

"Нічого зрозуміло не було. 20 вересня до обіду, приблизно об 11.30 (обід о 12-й), підійшли російські наглядачі. Я взагалі сидів всередині бараку, ми з хлопцями спілкувалися. Заходить старший барака і кричить прізвища: "Той, той, той…". Чую: "Дианов – с вещами на выход!". Думаю: знов повезуть на СК (слідчий комітет), знову допити… Зібралися, вийшли на вулицю. Нас було дев’ять чоловіків. На КПП обшукали, роздягнувши догола. Потім ми десь годин п’ять сиділи на карачках, чекали, що буде далі.

Потім я побачив, що з лівої сторони вивели командирів морської піхоти – Волину, Дзуся, Доброго і ще когось – вже не пам’ятаю. Вони були в дисциплінарному ізоляторі, туди заводили людей, яких треба було побити. Там постійно були крики, били струмом, били дубинками, били всім… Сама охорона Оленівки, щоб ви розуміли, це садисти. Вони отримували задоволення від того, що тобі погано.

Ми сидимо, чекаємо. Під’їжджають військові КамАЗи. В одному вже сиділи люди. Ми сиділи до них спиною. Чую прізвища: Потчев, Каширін, інші… Я знаю, що це мої пацани, тобто, вони вже в машині. І розумію, що збирають морських піхотинців, їх дуже багато, та й "азовці" там. Значить, повезуть на якийсь жесткач…

Диктують прізвища, ми встаємо. У кого були шапки чи капюшони, треба було натягнути їх на обличчя - поверх очі замотують скотчем, щоб ти не бачив, куди везуть. У мене шапки не було. Мені приклали на очі шматок целофану і замотали скотчем.

Замотували так, як на "Новій пошті" замотують посилки, що коробки аж стискаються. Я відчуваю, що мені череп починає стискатися, а він питає: "Не туго?". Я кажу: "Очень туго" - "Ну, сейчас мы попустим". Він ногою впирається мені в груди і затягує ще сильніше. Тому у мене всі ці рани на обличчі. Півтори доби я був замотаний скотчем, нічого не міг зробити.

Один раз отримав прикладом по носі, бо ми неправильно сиділи в машині. Ми сиділи дуже щільно. Я сидів крайнім, за спиною вже була кабіна. Сідаєш на ср*ку, вибачте на слові, розставляєш ноги, наступний сідає спиною до тебе. Перед тобою купа народу, тобі на груди давлять, дихати не годен, ребра передавлюються – і вони все одно ногами впихають ще більше людей.

Так ми їхали шість із лишнім годин. Я військовий – я секунди рахую.

Я ж худий, але вага все рівно трошки лишилася. Вона давить на заднє місце. Я пересідав то на ліву, то на праву сторону. Підкласти під себе нічого не можеш, бо руки змотані Я хотів свою відому жилетку підкласти під заднє місце – нічого не вийшло.

Ну, з горем пополам доїхали – а куди, не знаємо. Чуємо звук реактивних двигунів – стоїть літак. Я колись служив у ВДВ, в 79-й бригаді, тому з літаками більш-менш знайомий. Тим більш, я музикант, звуки відрізняю. Чую, що стоїть літак, і це не Су-25, не Су-27, не Міг-29, а якийсь великий транспортний літак.

Ми виходимо з КамАЗів, мене ще раз перемотали скотчем – ще тугіше. Нас загрузили у літак. Я розумію, що це десантний літак, тому що двоповерховий, а сідаєш на металеві лавки. Потім ми дізнались, що це було в Таганрозі. З Таганрогу ми летіли приблизно три години, прилетіли кудись. Вигружають Волину і питають його: "Ну что, видео наснимал? Сейчас с Кадыровым встретишься, и все будет хорошо. Жди встречи". Його виводять з літака на вулицю: "На колени!". Закривається борт, нас заправляють. А літаки сідають і злітають. І в той момент я чую диктора: "Борт такой-то, аэропорт Шереметьево". Опа, москва! Тільки не почув, Шереметьєво-1 чи -2, але москва – сто відсотків. Думаю: ого…

Я зміг стягнути скотч з рук. Слухаю, де сидять вертухаї, чую, що обидва пішли в різні боки. Тоді помаленьку стягнув целофан з очей. Він був чорного кольору, а скотч – світлий. Я потихеньку стягнув все набік – це тоді я зняв шкіру, коли тягнув (показує рану на переніссі – ред.). Коли скотч прозорий, тобі навіть через повіки проходить світло. Завдяки цьому я зорієнтувався, що ми летимо на північний захід. Подумав, що нас можуть переправляти в білорусь.

Летимо ще дві години. Приземлилися, борт відкривається – не чути ні літаків, нічого. Працюють двигуни, але не КамАЗів. До останнього думав: ну невже, невже-невже нас все-ж таки поміняють?

Нас в літаку було рівно 200 чоловік, рахували: на другому поверсі – 99, на першому – 101. Цифра така ще – якраз для обміну…

Виводять. Побачили, що я без скотча на руках, але ніхто вже мене не чіпає! І ведуть мене акуратно. Думаю: невже, невже? Ми сідаємо в комфортабельні автобуси, а не в КамАЗи. Знову надія! Ще більше і більше…

Починаємо їхати – і я знову правим оком підглядаю. Розумію, що зараз десь п’ята година, і світло у мене з правої сторони. Відповідно, з лівої сторони схід, з правої захід, значить, ми їдемо на південь. Думаю: точно з білорусі ідемо в Україну.

Автобус зупиняється, вертухаї повиходили. Чую, хтось заходить у машину: "Слава Україні!". І все…"

Коли воїн розповідає, як почув "Слава Україні!" і усвідомив, що їх визволили, у нього на очах з’являються сльози.

Першою людиною, якій Михайло подзвонив, була його сестра Альона.

"Спочатку хотів розіграти її, якийсь анекдот розказати. Але у мене не вийшло… Кажу: "Мене обміняли, я вдома, Альоно", - ледь стримуючи голос розповідає боєць, який пробув у полоні 4 місяці.

За час перебування в Оленівці Михайло схуд на 25 кг. У полон він потрапив з поламаною рукою і металевими стержнями у кістках, які розхиталися і викликали гниття тканин руки. Зараз у травмованій руці не вистачає 4 см кістки, тому Діанов потребує тривалої і складної реабілітації – як тільки трохи набере вагу.

Нагадаємо, 215 захисників Маріуполя були визволені з полону 21 вересня. П'ятьох військових командирів обміняли на 55 російських військових, як потрапили у полон на Харківщині. Решту українців обміняли на путінського кума віктора медведчука.

Від початку повномасштабного вторгнення рф і до 2 жовтня Україна повернула з полону 808 людей, усього відбулося 24 обміни. Однак у російському полоні домі залишаються понад 2 тисячі українських військових.

Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.

Джерело