“24-го лютого минулого року передові загони окупантів з’явилися на Варшавській трасі. Почав висадку вертолітний десант, всі сили були направлені на Гостомельський аеропорт. Я особисто бачив таку кількість вертольотів за один раз, скільки я не бачив за все життя. Їх було ну дуже багато”, – згадує початок великої війни Сергій Руденко, житель Ірпеня та військовий ЗСУ.

Сергій був учасником оборони Ірпеня. Разом із побратимами він голіруч захищав рідне місто від ворога, озброєного до зубів: “Десь за дві години ми назбирали близько двох десятків людей, які були готові гризти кацапів зубами. Але всі були без зброї на той час. Однак у нас вже була гарна барикада. Тож ми підпалили скати, зробили рубіж. Показали, що тут люди з серйозними намірами стоять. З будівництва нам надали кран, і його мотор працював та гудів, ніби двигун танка. Орки, які стояли в лісі, подумали, що тут, мабуть, є бойова техніка. Це був психологічний обман, який нам допоміг у перші години, коли їхні передові загони вже десантувалися поблизу”.

Поки західні партнери вирішували, чи давати Україні зброю, відчайдухи самотужки здобували її на полі бою.

Українські сміливці “затрофеїли” таку кількість техніки, що зробили ворога головним постачальником озброєнь в ЗСУ

“Місцеве населення повідомило, що неподалік є розбомблена орківська техніка, і в кузові вони побачили багато боєприпасів. Так у нас з’явився асортимент зброї – за рахунок трофеїв”, – пригадує Сергій Руденко.

Окупанти везли з собою парадні форми та сподівалися, що їх вітатимуть квітами. Однак зустрівши рішучий опір, почали масово кидати техніку на полі бою.

“Наприклад, у Броварах ми побачили БТР-80, який залишився кинутим”, – розповідає  начальник Нацполіції в Київській області Андрій Нєбитов.

“Коли наблизилися до нього, фактично він був у справному стані, але у нього заклинило башту. І це не давало змоги росіянам вести ефективний вогонь. Звичайно, вони злякалися, кинули цей БТР. Зараз він служить Збройним силам України”, – розповідає він. 

“Одним з елементів нашої барикади був російський КаМАЗ затрофеєний, який перед мостом на Варшавці був”, – згадує Сергій Руденко.

“Він став центральним елементом барикади. І він стояв до останнього. Прямі влучання артилерії робили на ньому лише незначні ушкодження. Так він відіграв свою роль в обороні міста”.

Лише за перші пів року великої війни ЗСУ в якості трофеїв отримали понад 400 танків, 700 бронемашин і 170 артилерійських систем. Це більше, ніж поставили нам усі західні партнери. За даними британської розвідки, наразі половину танкового парку України становить… затрофеєна техніка.

“Звичайно, ми намагалися під час деокупації Київської області максимально отримати ворожу техніку і передали її в Збройні сили України, – каже Андрій Нєбитов. – І зараз частина з неї стоїть на варті Києва і Київської області”.

“В нашому підрозділі використовується автомобіль, який наразі є тягачем, – розповідає про цінний трофей Сергій Руденко. – Це автомобіль окупантів, його було реставровано. Ще один ми спромоглися зібрати з трофейних запчастин”.

Павло – один із головних мисливців на російські танки. В лютому 2022-го повз його тихе село на Чернігівщині почали сунути безкінечні колони ворожих військ.

“Страшне, скільки йшло тієї техніки, за день по 300 одиниць, – пригадує Павло Струк. – У Крутах кацапам гарно дали, і вони тікали сюди, на Дорогінку. Кинули танк Т-64, чималий танк був! Ну, я з Дімою на мопед, із сином прийомним. Поїхали, подивилися – так, стоїть. Заглянули всередину – боєкомплект повний! Масла дві бочки стояли ззаду, столітрові. Техніка на ходу, акумулятори стоять, 4 акумулятори по 24 вольти”.

“Важливо, якщо люди бачать будь-яку техніку, її пересування, аби вони повідомляли про це не в соціальні мережі, а в спеціальні органи: або поліцію, або ЗСУ. Далі вже фахівці зможуть розібратися і прийняти рішення”, – наголошує Андрій Нєбитов.

“Я дзвоню свату, він у мене служить у Нєжині, – продовжує історію Павло Струк. – Кажу, танк є, на ходу, все, як має бути. Сват приїхав, з ним іще двоє друзів. Вони походили, роздивилися. Я кажу: “Хлопці, пішов я, подивлюся, щоб нікого не було”.

“Йду собі далі лісосмугою, проходжу кущі, дивлюся – стоїть, на мене дивиться. Техніка така страшнувата, то був “Тайфун”. Дивлюся, наче немає нікого біля неї. Обійшов навкруги, подивився, ніби ніде не заміновано нічого, у баки позаглядав. Ну, ми ж завели її і чаду! Вискочили на асфальт. А там підйом чималенький. І той “Тайфун” наче його і не помітив. Техніка, звісно, сильна. Пригнали нашим хлопцям у ЗСУ”.

Випадково затрофеєний селянином “Тайфун” – гордість російської оборонки. Його вартість – близько мільйона доларів. Цей монстр важить 24 тонни та з’їдає 80 літрів пального на сто кілометрів. Щоб нашим захисникам було чим заправляти цю та іншу трофейну техніку, селяни передали в комплекті з нею ворожий бензовоз.

“Наші під Безуглівкою дали їм ляща гарного. Тож у нас в центрі стояв бензовоз повний, під верх солярки. Все пішло на потреби ЗСУ”, – доповідає селянин Павло Струк.

Тікаючи від ЗСУ, ворог губив дорогою артилерію та снаряди. Цілі гори боєприпасів валялися посеред села Синдаревське на Чернігівщині та загрожували здетонувати будь-якої миті.

“Вони гаубицю залишили і кинули всі снаряди від неї, десь близько трьох КамАЗів. Одні складені, а другі просто поскидали з машин, аби тільки швидше втекти”, – глузує з окупантів Павло.

“Ми з Дімою взяли причеп легкової до машини. Завантажили ми 10 ящиків. Вискочили і поїхали. Так, все розумів, що воно небезпечно. Так а шо робити? Треба якось рятувати село”.

За час війни Павло затрофеїв стільки техніки, що нею можна укомплектувати цілий підрозділ. На додачу до танка, “Тайфуна”, бензовоза та трьох КамАЗів снарядів селянин передав нашим Збройним силам ворожі БМП, санітарну машину та великий артилерійський тягач для риття окопів.

“Всю техніку, яку я забрав, передав у ЗСУ – це наш народний лендліз”, – каже Павло Струк.

Джерело