Харківський адвокат Олег Головков вже 15 місяців боронить та звільняє українську територію від російських загарбників на території Харківщини, Луганщини та Донеччини.
Чи можливо дотримуватись правил ведення війни, про бюрократію в армії та чому солдати рік тому вважали себе "Рембо" — інтерв'ю з молодшим лейтенантом піхотного підрозділу ЗСУ для Суспільне Харків.
Про права на війніЯк правнику на війні, яка сама по собі є територією безправ'я?
Дещо незвично і, звичайно, це ламає ваші стереотипи, перевертає твоє уявлення про допустиме та недопустиме. Війна — це взагалі територія іншого права: первинного, дикого. Там, де правіший сильний; там, де ініціатива призводить або до перемоги, або до втрат. Права людини, широке тлумачення права, справедливості відходить, його нема, тому що війна не має справедливості взагалі.
Змінюється через це ставлення до вашої професії? Ви щось переглядаєте, переоцінюєте свої принципи?
Я не впевнений, що я зможу потім практикувати нормально в звичайному житті. Змінюються способи, реакції на небезпеку, на несправедливість. Якщо воно перевалює за рік, то починається деформація.
Ваша юридична практика зараз існує і працює ваше адвокатське бюро?
На жаль, в бюро з п'яти людей залишилася одна, яка лише підтримує проєкти, які колись були взяті на себе. Є обов'язки перед людьми, і ті, хто бажає, щоб саме ми, саме це бюро продовжувало захист людини, відстоювало її інтереси, то саме для цих людей працює людина, яка зараз підміняє всіх.
В інтерв'ю виданню pravo.ua рік тому ви говорили, що вам доводилося робити для побратимів своєрідний лікнеп, пояснюючи, наприклад, положення Женевських конвенцій: про права військовополонених, про правила поводження. Розкажіть про це.
На війні є одне право, яке існує — це гуманітарне право щодо правил ведення війни. І є цілий перелік Женевських конвенцій, протоколів до цих конвенцій. Тобто, якщо людина неозброєна, то до неї не застосовується зброя. Якщо людина не може чинити спротив, навіть, коли він комбатант, на ньому є інша форма, якщо очевидно, що він є військовослужбовцем іншої країни-агресора, ви не можете застосовувати до нього насильство більш ніж для того, щоб забезпечити вашу безпеку. І ці аспекти доводилось доносити хлопцям.
Вони неочевидні?
Неочевидні. В мирному житті так, ніхто з нас не буде там застосовувати силу до будь-якої людини, якщо на ній інша військова форма чи ознаки мілітарі на одязі. А на війні в умовах бойового стресу це звичайна річ. Це суперечить навіть відчуттю самозбереження, тому що будь-яка особа в іншій військовій формі — то є ворог, ти повинен його знищити.
А ви ці конвенції знали до війни чи вже під час служби вивчали?
Частково знав. Проговорюючи зі своїм підрозділом ці обставини, виробляли певний погляд. Це не буде ніколи працювати, а це буде працювати, а це дуже добре і це можливо.
А ви для чого це робили?
Навіть, якщо ми воюємо з дикими звірами, ми повинні залишитися людьми. Ми повинні зробити так, щоб ми не перетнули ту межу, коли ти вже перестаєш бути людиною — для можливості потім повернутись в нормальне життя.
Як сприймали побратими?
Це не була настанова чи лекція. Це було обговорення. Я кажу: як ти думаєш, застосування зброї стосовно немаркованих, але автомобілів з очевидними ознаками супротивника. Чи можна стріляти в цивільну машину, яка їде по тій стороні? З початку війни було багато дружнього вогню по автомобілях, тому що людина перебуває в панічному настрої, дещо розгублена. Значна частина воїнів, які були на "передку", не мали досвіду бойового контакту, і багато зброї застосовувалось. Просто беремо й стріляємо. Вже зараз ці воїни мають певний досвід. Ніхто ніколи не почне стріляти, поки він не бачить ворога. Ніхто не стріляє наосліп та на звук.
Розглядалися аспекти відношення до цивільного населення. Є питання мародерів, а є питання твого виживання. І коли в умовах бою ти пробиваєш стінку будинку, щоб туди зайти й сховатись від артвогню. І коли ти в умовах не бою ламаєш двері, щоб вкрасти сковорідку — це різні речі, різні обставини. Якщо для забезпечення тебе їжею, теплом і можливістю серед іншого підтримувати свої фізіологічні аспекти — одне питання, якщо з метою збагачено — вибач, хлопче.
Хіба це не етичні питання? Хіба загальнолюдське розуміння про погане і хороше це не регулює?
Загальнолюдське не несе за собою покарання. Якщо ми з вами, скажімо, в умовах міського бою. Заходимо в будинок, йдемо звідси. Бій — це одна ситуація. Якщо ми просто вламуємось в зоні майже бойових дій в будь-яку хату, щоб там щось знайти — це інша ситуація і це вже злочин. Це вже військове правопорушення в умовах війни, вчинене військовослужбовцем.
А як ви можете переконати своїх побратимів, що ворожій армії так можна, а нам ні?
На стороні добра так не заведено. І все.
Отак переконуєте?
Так, це проговорюється. Просто ким ти себе відчуваєш? Я кажу: "Окей, хлопці, але ж вночі хтось винесе хату цивільно і прийдуть до нас з вами, бо в цьому селищі інших "чужих" немає".
Такі репутаційні аргументи теж працюють?
Так.
Про військову кар'єруВи молодший лейтенант, але пішли у військо в перші дні війни й не мали досвіду навіть строкової служби. І це можна назвати стрімкою кар'єрою. А як так сталося?
В умовах війни виявили, що велика кількість людей немає жодного досвіду і хтось повинен навчатись. І якщо в тебе вистачає наснаги, можливості, часу для того, щоб засвоїти нові знання.... Кажуть хлопці: "Тут хто буде працювати?". І от ослик, який везе, він потрохи стає лошам.
Була певна нормативна база, яка змінилась, щодо того, що ті, хто можуть виконувати певні сержантські обов'язки, їм можна надати первинне сержантське звання поза чергою, з подальшою освітою.
Це збіг ваших власних якостей і бажання?
Керувати людьми на війні — це, серед іншого, ще й важкий моральний обов'язок.
За 15 місяців війни скільки відпустки у вас було?
Ще не було.
А мало б бути?
Законом передбачено відпустка. 10 днів — частину чергової щорічної відпустки й за сімейним обставинами. В мене сім'я закордоном, тому...
А чергову ви не брали, не просили чи не дали?
Якщо родина приїде, буду брати.
Заощаджуєте?
Так.
Є проблема з ротаціями, з відпустками?
Якщо є можливість, за першою ж нагоди намагаємось давати відпустки. І взагалі я думаю, що у нас підрозділі з цим питань особливих немає.
Це заслуга командира?
Так взагалі побудоване відношення до людей в цьому підрозділі.
Про бюрократію в арміїГоворять про армійську бюрократію. Це правда?
Вона є. Є такий вислів "УПА" — українська паперова армія. Є досить велика купа паперів в умовах, коли у нас з вами є месенджери, електронні таблиці, купа інструментів, які існують в цивільному житті, в бізнесі, які можна було б використовувати в армії. Але ж ми чомусь...
Це консерватизм? Чи в цьому, все ж таки, є якась крапля здорового глузду?
В перші пів року війни я б сказав, що це маразм, дурість. Зараз я кажу, що в цьому є сенс, але ж в умовах війни це іноді майже неможливо. В Бахмуті паперів не було.
Чи багато несправедливості ви бачили під час війни з боку української держави стосовно українських бійців?
Ні. Є певний засранець, який неякісно виконав свою роботу. І так сталось, що там це відчується.
Це характеризує систему загалом?
Це характеризує, що в системі є багато засранців. Але ж ці випадки коригуються. Десь передати цей сигнал, ситуацію далі, і вона виправляється. От є затримки щодо родин загиблих. Людина загинула у березні й досі родина не отримала нічого. Вони не отримують ні зарплати, нічого взагалі. Будь-що дайте їм, дайте якесь отримання, бо ця сім'я в більшості випадків жила саме за його зарплату.
А ви розумієте, в чому там проблема саме з юридичної точки зору?
Бюрократія.
Це питання очікування чи треба докладати зусиль, щоб це виправити: наймати адвоката, розбиратися?
Це час. Але ж цю систему необхідно випрацьовувати. Не повинна родина загиблого воїна про щось благати. Це принижує як військового, так і нашу країну.
Ви б взялися це виправляти з юридичної точки зору такі ситуації? Чи це професійний виклик для вас?
Це професійний виклик, це можна робити. Але ж це необхідно робити не у ролі адвоката, а у ролі особи, яка допущена до нормотворення. Для того, щоб ти зміг прописати цей механізм з купою інших людей, які в цьому розуміються. Це повинен прийняти Головнокомандувач, президент, Верховна Рада. І ось от в такому вигляді це працює як вже готовий документ. З фронту прийдуть такі ж самі, як ми з вами. Такі, як ми були до війни, дещо травмовані, але ж такі самі. Чекати якогось чуда від того, що прискаче якийсь принц на білому коні... Принц, якщо приїде, він теж втомлений.
"Вважали себе Рембо"Яка географія вашої війни?
Спочатку був Харків, окружна. Потім Харківська область, околиця Луганської області, потім Донецька область, околиці Бахмута, сам Бахмут. Зараз нас вернули до Харківського району.
Все міняється, і на фронті не буває день, схожий на попередній. Тому що ми навчаємось, вони теж навчаються. Ми щось робимо нове, вони теж роблять щось нове. Змінюється зброя, змінюється навичка, змінюється відношення до війни. І я скажу, що через тиждень після початку війни в мене кожен в підрозділі вважав себе Рембо. Через місяць ми розуміли, що ті тижневі Ремби — то вже на Ремби. От зараз ми Ремби. І десь через рік всі відчули, що десь ми починаємо бути схожими на солдатів. І нам би часу.
Є навчання?
Є. Саме підрозділи, які вже пройшли через війну, через прямі контакти, штурми, оборону — ці підрозділи навчаються спрагло. Вони розуміють, що це збереже їм життя. Війна — це ж не про те, що ви швидше бігаєте чи точніше стріляєте. Це про т
Джерело
