Знайомі Олександра Сирського кажуть, що будь-які розмови про те, що війна може закінчитися не перемогою України, він припиняє негайно.

Ви бyдете здивoвані нeзвичним хoбі нoвого Голoвнокомандувача ЗСУ. Пpо таке pідко почуєш

“Він дивиться на війну математично. Для нього це задача, яку потрібно вирішити, і він налаштований це зробити.

Умови цієї задачі: є ворог, його треба знищити”, – каже колишня заступниця міністра оборони України Ганна Маляр, яка за службовими обов’язками тісно співпрацювала з Сирським.

“Він настільки ретельно планує військові операції, що кожна з них має день і годину, коли вона має розпочатися і коли закінчитися. Як в оркестрі є кожен інструмент і його партія, так і у нього є кожен підрозділ і його задача”, – продовжує вона.

Після того, як суперечності між Володимиром Зеленським та Валерієм Залужним вийшли на публіку, більшість українських та іноземних спостерігачів прогнозували призначення новим головком ЗСУ саме Сирського.

З його іменем пов’язані дві найбільші перемоги України у нинішній війні проти Росії, на користь цього призначення говорили біографія та досвід 58-річного генерала.

Критики цього призначення звертають увагу на неоднозначну репутацію нового головкома у військах і переконують, що в нинішній ситуації будь-яка заміна командувача ЗСУ не здатна істотно змінити ситуацію на полі бою, зате, з іншого боку, наражає українську владу на серйозні політичні ризики.

Зараз, коли це призначення нарешті відбулося, ВВС розповідає про те, хто такий новий головнокомандувач Збройних сил України і чого можна чекати від цього призначення.

Від Москви до Києва

Олександр Сирський народився в 1965 році в Росії, в селі Новинки Володимирської області. Його батько був військовим, і хлопчик з дитинства мріяв піти його шляхом.

У 70-х батька Сирського перевели служити в Україну, з ним переїхала і вся родина. Школу Олександр закінчив у Харкові, це місто він вважає своїм рідним. У Володимирі у нього залишилися родичі. 8 лютого його брат Олег Сирський сказав російській державній інформагенції: “Я з ним не спілкуюся, я навіть не знаю, де він… Я про нього нічого не знаю. Давно вже, дуже давно він поїхав туди [в Україну]. Він там все життя, він там почав службу і продовжує її, у нього там сім’я”.

Як відмінника Олександра Сирського направили до Московського вищого загальновійськового командного училища, яке він закінчив з відзнакою у 1986 році.

Військова служба Олександра Сирського повністю пов’язана з Україною. У 80-х він командував мотострілецьким взводом, що базувався у Лубнах Полтавської області, потім, уже в 90-х – батальйоном та полком 6-ї дивізії Нацгвардії, які стояли на Харківщині, у 2000-х – очолював штаб та командував 72-ю бригадою ЗСУ.

У 1996 році він закінчив з відзнакою Академію Збройних сил України, а в 2005-му – Національну академію оборони України. В Україні ж він захистив дисертацію та став кандидатом військових наук. 2009-го Сирський указом президента Віктора Ющенка отримав звання генерал-майора.

У 2013-му, в останній мирний рік для України, Сирський був першим заступником начальника Головного командного центру ЗСУ. На цій посаді він, зокрема, відповідав за співпрацю української армії з НАТО та впровадження у ЗСУ частини стандартів Альянсу.

Знайомі Сирського кажуть, що він володіє англійською. До початку великої війни він займався з вчителями, зараз – продовжує вивчати її самостійно.

Вихід з Дебальцева

Після початку бойових дій на Донбасі Сирський став начальником штабу антитерористичної операції (АТО).

У лютому 2015 року Сирський особисто приїжджав на околиці Дебальцева. Там якраз тривали найзапекліші бої за весь час АТО: Дебальцеве та навколишні села ніби врізалися в території, контрольовані самопроголошеною “ДНР”.

ЗСУ намагалися втримати місто, яке могло стати плацдармом для подальших наступальних дій, бойовики, яких вже тоді відкрито підтримували кадрові російські військові (там вперше були зафіксовані танкісти з Бурятії, які воювали на боці “ДНР”) хотіли “зрізати” Дебальцівський виступ.

Початковою метою приїзду Сирського було розібратися в ситуації, в результаті саме він командував деякими бойовими зіткненнями, а згодом – координував відхід із міста українських сил.

Російська пропаганда описувала відхід ЗСУ з Дебальцева як панічну втечу, яка супроводжувалася численними жертвами. Сирський пізніше наполягав: відступ був ретельно спланований і добре організований.

“Я своїми підрозділами зайняв дві висоти вздовж дороги, якою здійснювався вихід. Їх зайняли десантники і утримували ті дві висоти фактично до повного виходу з Дебальцева наших підрозділів… На момент виходу всі основні опорні пункти та підрозділи противника були подавлені, і він не зміг адекватно зреагувати на наш вихід. Тому вихід був проведений організовано – пішки чи на машинах, але організовано”, – розповідав він пізніше “Українській правді”.

Дебальцівська операція мала і політичне звучання. У дні боїв за Дебальцеве у столиці Білорусі проходила зустріч лідерів України, Росії, Німеччини та Франції. На ній Володимир Путін стверджував, що в “дебальцівському котлі” оточені тисячі українських солдатів, і для порятунку їхнього життя Київ має піти на серйозні поступки.

Утримання міста до моменту закінчення мінських переговорів, а пізніше – більш-менш організований відхід ЗСУ з Дебальцева був, судячи з усього, позитивно оцінений тодішнім керівництвом України. За ці події Сирського нагородили орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня.

Пізніше Сирський обіймав найвищі посади в структурі командування українських військ на Донбасі: очолював Об’єднаний оперативний штаб ЗСУ, був командувачем АТО, а пізніше – Операцією об’єднаних сил, яка змінила антитерористичну операцію.

У серпні 2019 року президент Володимир Зеленський призначив Олександра Сирського командувачем Сухопутних сил ЗСУ. 23 серпня 2020 року – до Дня незалежності України – Сирський отримав звання генерал-полковника.

Оборона Києва
Незадовго до повномасштабного вторгнення Росії в Україну Сирський сам запропонував керівництву держави призначити його командувачем оборони Києва. Пізніше генерал зізнається, що не вірив у те, що росіяни настільки зухвало підуть на столицю України.

“Мені здавалося, що якщо активні бойові дії й розпочнуться, то це буде, швидше за все, на сході – в межах Донецької та Луганської області або десь поблизу”, – говорив він в інтерв’ю Washington Post.

“Але ми військові. Тому незалежно від того, у що я вірив чи не вірив і як все виглядало, я все одно здійснював усі необхідні приготування”, – продовжував він.

Для захисту Києва Сирський організував два кільця оборони – одне всередині міста, інше за його межами. Генерал швидко створив систему комунікації між центральним командуванням та секторами, на які він розділив місто та його околиці. У той же час він дав можливість офіцерам на місцях ухвалювати рішення тактичного характеру негайно, без узгодження з центром.

Усвідомлюючи, що кадрових військових для захисту Києва може виявитися недостатньо, – великі сили були перекинуті на схід країни, – Сирський наказав створити та висунути до столиці тимчасові батальйони на базі навчальних центрів та військових вишів з інших міст України.

Крім того, армійська авіація, артилерійські підрозділи та системи ППО напередодні російського вторгнення були виведені за межі своїх звичних місць дислокації.

Усі ці кроки дозволили витримати початковий удар росіян, які, говорив потім Сирський, відводили на взяття української столиці не більше як три доби. Співрозмовник ВВС, який тоді перебував на одному з командних пунктів у Києві, розповів, що після початку вторгнення росіян Сирський вперше ліг поспати лише на четверту добу після його початку.

“Два тижні майже без сну, якимись уривками. Але всі завдання було виконано”, – згадував він пізніше у документальному фільмі “Битва за Київ”.

Ще одним моментом, коли ситуація під Києвом була критичною, Сирський називав бої під селом Мощун на північ від столиці, де сходилося кілька важливих доріг. Росіяни підтягли туди близько двохсот одиниць техніки, заповнених десантниками та морськими піхотинцями.

Тоді ухвалили ключове для оборони Києва рішення: підрив дамби на річці Ірпінь зупинив заплановану атаку росіян. Цілком імовірно, що саме це рішення остаточно відвело небезпеку від Києва.

В останні дні березня російські війська відійшли від столиці України. За цю операцію тривалістю понад місяць Олександр Сирський був відзначений найвищою державною нагородою – Золотою зіркою Героя України.

Наступ під Харковом
Після відходу росіян від Києва головні події війни перемістилися на схід України. Сирський очолив оперативно-стратегічне угрупування військ “Хортиця”, у сфері відповідальності якого перебувала східна ділянка фронту.

Сирського називають архітектором “Слобожанського наступу” ЗСУ – у вересні 2022 року українська армія стрімким ривком звільнила понад 500 населених пунктів у Харківській, Донецькій та Луганській областях.

“(Українським військовим тоді) набридло відступати. Ми відчували, що потрібно десь завдати такого удару, щоб ворог похитнувся і посипався”, – згадував Сирський пізніше в інтерв’ю ТСН.

Українська влада тоді активно анонсувала усіма можливими інформканалами швидкий наступ на південному напрямку та змусила росіян відвести частину боєздатних військ на Херсонщину. Ослабленням оборони противника на Харківському напрямку скористалися сили під командуванням Сирського.

Всупереч очікуванням росіян, які готувалися до фронтального наступу на прифронтову у той час Балаклію, українські війська обійшли місто і вдарили з флангу, і це застало окупантів зненацька.

Сирський, який переслідував відступаючих росіян, вирішив відійти від початково зат

Джерело