Освітні заклади в селі зачинилися, бо не мають бомбосховищ

Два роки, які назавжди змінили життя українців. Хтось втратив рідних, хтось звичне життя, хтось назавжди поїхав із рідного дому. У селі Лозуватка, що на Дніпропетровщині, на цвинтарі з'явилася алея Героїв, а освітні заклади зачинилися, бо не мають бомбосховищ. Як живе село останні два роки під звуки постійних сирен – у сюжеті "5 каналу". 

Два роки під звуки постійних сирен: на Дніпропетровщині у селі відкрили алею Героїв на цвинтарі – сюжет (Відео)

Маленька Ангелінка тепер може побачити тата лише на світлинах. А замість прогулянок із ним, приходить з мамою на вкриту снігом могилу. Батько дівчинки загинув, захищаючи Україну. Його поховання в ряду односельців, які лежать під синьо-жовтими прапорами.

"Як сказали в сільраді, ми не очікували, що їх буде так багато. Настільки, що ми могли з самого початку зробити алею героїв", – розповідає дружина полеглого захисника Олена Онищук.

Родина військовослужбовця, який загинув під Бахмутом, живе в селі Лозуватка на Дніпропетровщині. Місцеві мешканці розповідають, повномасштабне вторгнення змінило їхнє життя і долі назавжди. Хтось з односельців уже ніколи не повернеться додому. А на когось чекають із незламною надією.

"Це дуже важко. Зараз уже 2024 рік, а ми досі не маємо жодних новин. Я нічого не знаю про свого сина," – зазначає мати військополоненого Тетяна Терлецька.

Син подружжя Терлецьких, Денис разом з іншими захисниками Маріуполя потрапив у полон. Батьки вірять, що одного дня він повернеться.

"Можна не помітити, дивлячись на мене, але в глибині душі я теж хвилююся. Іноді він приходить мені уві сні. Я хочу побачити його знову, я хочу, щоб він швидше повернувся додому", – каже батько військовополоненого Юрій Терлецький.

Батьки Дениса часто їздять на мітинги до Кривого Рогу, разом із родичами інших військовополонених. Кажуть, хочуть нагадати усьому світові, що їхні рідні в полоні.

"Ми всіма силами хочемо їх підтримати і показати, що їх ніхто не забув. Люди пам’ятають їх, і ми завжди будемо боротися за них, як вони боролися за нас", – наголошує мати військополоненого Тетяна Терлецька.

Вже два роки у Лозуватці на працюють ані садок, ані школа. Освітні заклади не мають сховищ, тож класи стоять пустками. Вчителі разом з односельцями займаються волонтерською роботою.

"До війни я жила спокійно, у мене були захоплення, які я любила, і в мене були друзі. Але я втратила багатьох друзів з початку війни. Багато з них довели, хто вони є. Чужі стали мені як рідні", – розповідає волонтерка Юлія Самотуха.

Волонтери з Лозуватки готують на передову потрібні речі: окопні свічки, вітамінні суміші, протизапальнІ засоби. Кажуть, працювати доводиться по кільканадцять годин на добу.

"Я іноді втомлююся. Я дзвоню Юлі і кажу їй, що я зовсім виснажений. У мене високий тиск. Постійний стрес і лише три-чотири години сну на добу справді впливають на мене. А потім я просто лягаю в ліжко. і залишаюся там на день, приймаю ліки. Потім я починаю знову і продовжую з ентузіазмом. Що ще я можу зробити?" – наголошує волонтерка Світлана Вербицька.

Після початку повномасштабного вторгнення ледь жевріє сільська ферма. Третина кваліфікованих робітників із господарства пішли захищати країну. Аграрій Олександр Васильченко бідкається, втратив фахових працівників. Непокоїться, що наближається посівна, а робочих рук – обмаль.

"Взагалі мобілізовано багато спеціалістів і механізаторів з нашої громади. Наша техніка потребує ремонту. Треба обробляти землю, а молодь ми ще не підготували. Ну, нічого. Будемо над цим працювати", – розповідає фермер Олександр Васильченко.

Але за останні 2 роки до Лозувати приїхали і нові поселенці. Юлія та Олександр дістали тут прихисток, після того, як втратили свій дім на Луганщині у 2022 році. Подружжя потроху обживається на новому місці.

"Якби не було війни, ми б уже планували народити дитину і збільшити сім’ю. Це важко. Це навіть не рішення, це життя. Прийняти це важко", – розповідають переселенці Олександр та Анастасія Коробченки.

2 роки життя під звуки сигналів тривоги стали тяжкими для села. Однак місцеві жителі кажуть, найголовніше дочекатися Перемоги. А ще – щоб у лозуватські хати повернулися ті, на кого чекають. І щоб у мирній країні народилися діти у тих, хто про це мріє.

Наталія Світлова, Дніпропетровська область, "5 канал"

Нагадаємо, 12 шахедів та дві керовані авіаційні ракети знищили Сили оборони вночі.

Як повідомляв 5.ua, 23 лютого над акваторією Азовського моря збили російський літак А–50.

Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.

  • Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.

Джерело